|
|
|
Содержание, особенности и задание украинской политологии |
|
Тема №10: ЗМІСТ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАВДАННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.
ПЛАН.
1. Зміст Української політології.
2. Особливості розвитку і становлення української політології.
3. Основні завдання та проблеми української політології.
4. Висновок.
Список використаної літератури:
1. Гаєвський Б.А. Українська політологія. - К.: МАУП, 1994р.
2. Кирилюк Ф.М. Українська політологія; рівень розвитку, проблеми. - Політологічний вісник, 1993р. - №4.
3. Кирилюк Ф.М. Основи політології. - К.: 1995р.
4. Потульницький В. Історія української політології. - К.: 1992р.
Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить ефективним сам процес цього творення. Без науки, яка безпосередньо служить конкретній українській будівничій практиці, неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії - побудови вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що зветься “народ України”.
Основне навантаження лягає на науки, покликані осмислювати політичне життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки саме з ними повязані основні реформаційні процеси, саме вони сьогодні є одним з найефективніших елементів української самоорганізації, за допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень цівілізованості.
Питання про рівень політизації суспільного життя і суспільної свідомості в Україні сьогодні визначене досить виразно: вони набрали характеру основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за допомогою політики, політичної організації, політичної діяльності, політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації українського суспільства став незаперечним, а загальноукраїнська стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової органїзації суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль політики у розбудові нової України.
Отже, зміст української політології неважко визначити: це політичне життя українського народу в його багатонаціональній структурності, українська політична історія в еволюційному звязку з сьогоденням як певний магістральний шлях нації, його національна і загальнолюдська сутність, творчій зміст боріння українства, народу України за можливість національного самоутвердження і набуття, таким чином, необхідних інтеграційних якостей щодо загальнолюдської цівілізації.
Нинішній стан політики і політології в Україні нетиповий для, так званого, цівілізованого світу, бо України лише створює своє політично - організзаційне обличча. Тому й судити про політичні процеси в Україні не можна с класичної точки зору західної політології, з її канонами історично поступового державотворення. Можна відразу зауважити: американці, анцлійці, французи будуючи свою державу, українську політичну думку не використовували. Вони розробляли політологічні проблеми відповідно до власних потреб, власного бачення. Отже, саме період початкового будівництва, як правило, в усіх країнах був перідом інтенсивного пошуку шляхів власного, зокрема національного самоутвердження. Протягом століть політичної залежності в Україні формувалась певна духовна структура, основні елементи якої були спрямовані на власне духовне розкріпачення. Українська державність зазнавала тяжких історичних випробувань, протистояла різним завойовникам з Візантії, Варшави, Москви, Відня, Прибалтії.
Політичні режими, які встановлювались завойовниками на українських
землях, булиздебільшого неорганичними для українства. Народ шукав заходи самозбереження, виховувалось почуття національної гідності й непримиренності до загарбників, що в політичному вигляді найбільш опукло виявилось в житті українського козацтва та його державному оформленні - Запорізькій Січі, зародку нової українськоїдержавності, політичного устрою українства. Запорізька Січ та інститут гетьманів (від засновника Вишневецького до Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи, Орлика, Дорошенка…) залишились в українському і світовому політичному світовому досвіді як форма політичного суверінитету нації, а в українському політичному уявлення - як власна політична традиція, варта не лише уваги, але й розвитку. Адже політична організація часів гетьманщини може живити й сучасне політичне життя України.
Політичне становище українства у труднювалося тим, що воно вело визвольну війну без підтримки. Хоча царська Росія була тюрмою народів, будь - яка визвольна акція чи рух не могли одержати світової підтримки, ьо це було б “втручання у внутрішні справи Російської імперії”, а після встановлення Радянської влади колоніальне становище України було прикрите славнозвісною “соціалістичною дружбою народів”. Обєктивне тяжіння народів до миру і злагоди, до співробітництва використовувалось для збереження і зміцнення більшовицької диктатури. Диктат більшовицької політичної системи перетворював українську національну ідею в антиімперську, антирадянську. Хоча і за більшовицького режиму багато національно свідомих українців робиле все можливе і неможливе, щоб зберегти власну націю. Для цього потрібна була принципово інакша методологія, що століттями визрівала в українстві й згодом набула рівня розвитку, який дав їй змогу стати українською національною ідеєю, що покладена в основу стратегії і тактики української національно визвольної революції, а в сучасних умовах - будівництва української державності.
Революційним за своїм місцем в історії українського народу єАкт проголешення незалежності України 1991 року, який став логічним результатом, великою політичною перемогою українського національно-визвольного руху, початком нової історії Українства. Як і будь - яке політичне рішення, Акт проголошення незалежності України покладає лише правовий початок повній незалежністі, яка можлива лише як нрезультат всебічного творення матеріальних і духовних основ існування і розвитку народу України.
Українська політологія може бути принципово саамодостатньою і досить ефективною, якщо охоплюватиме необхідне нині коло проблем та завдань
Політична думка Українства постійно спрямовувалась не на прогрес власної нації, а на боротьбу за існування, що позначилося на її конструктивному, будівничому рівні. Тому завдання політології - представити конструктивізм української політичної думки як класичну методологію українського політичного менталітету, служитиме сучасній політичній практиці в Україні.
Завдання української політології - простежити становлення і розвиток української національної ідеї, її основні форми в історії політичної думки в Україні, розмаїття поглядів і течій в українському суспільстві протягом століть боротьби “українського духу” за своє розкріпачення і утвердження в суспільній свідомості.
Завдання української політології - дати оцінку політологічним основам сучасного українського націоналізму. Доцільно розповідати про політичну еволюцію українського націоналізму, його різні течії, про потворну сутність “радянського патріотизму”.
Проблемою українсь
1 2
|
|
|
|
 |
На сайте: |
, ,
|
