|
|
|
Запровадження християнства на Русі |
|
З дисципліни “Історія України”
На тему: “Запровадження християнства на Русі”
Київ 2000
План
контрольної роботи за темою:
“Запровадження християнства на Русі”
1. Вступ 2
2. Християнство у східних словян до середини ІХ ст. 3
3. Перше (Аскольдове) хрещення Русі. 4
4. Боротьба християнства та язичництва на протязі Х ст. 6
5. Хрещення Володимира 988 р. 14
6. Висновок. 12
7. Список використаної літератури 14
Перше питання, яке було б цікаво розглянути, - коли саме починається проникнення нової віри у Східну Європу та її розповсюдження серед місцевих племен.
“ Обыкновенно у нас насчитывают до пяти эпох в деле просвещения России Евангелием до пяти крещений. Первою эпохою признается проповедь святого апостола Андрея в странах наших; второю проповедь славянских апостолов Кирилла и Мефодия в Болгарии и Моравии и в особенности важнейший труд их перевод Священного Писания и богослужебных книг на славянский язык; третьего крещение первых князей киевских Аскольда и Дира; четвертою крещение великой княгини Ольги; пятою и окончательною крещение великого князя Владимира» так пише у своїй “Истории Русской церкви» митрополит Макарій.
Апокрифічне сказання про похід апостола Андрія та його брата Матфея (вибраного дванадцятим апостолом після самогубства Іуди Іскаріота) в країну мармидонян. У кінці І тис. н.е. мармидонянами візантійці називали Русь. Звідси легенда про відвідання “гір Київських” апостолом Андрієм; розповідь про те, як він поставив тут хрест, що символізує майбутній розквіт нової віри, та про пророцтво сяючого розквіту міста. Ця легенда є типовою церковною легендою, яка не має історичного характеру. Але було б помилкою заперечувати присутність у неї будь якої історичної основи. Достовірні спогади про древні християнські традиції в нашій країні, які відносяться до перших сторіч християнської ери. В літературі можна зустріти погляди про древнє походження історії, описаної “Андріївською легендою”. Так С.В.Петровський припускав, що початок цієї традиції може відноситись до ІV ст. В будь-якому разі, можна з упевненістю стверджувати, що легенда виникла до появи словянської письменності та літератури.
За свідоцтвами античних авторів, першими місіонерами серед східноєвропейських варварів були полонені християни, які були захоплені у так званих готських (скіфських) війнах ІІІ ст. Без сумніву, християнство у ІІІ ст. здобуло широке розповсюдження в античних містах Причорноморя. Багато прихильників нової віри проживало в Херсонесі та в містах колишнього Боспорського царства. На початку ІV ст. у північному Причорноморї склались перші варварські єпископії.
Археологічні дослідження, вивчення глиняних календарів, орнаментів, людських поховань черняхівської культури свідчать про те, що нова віра була вже досить поширена. Але християнство ще не було офіціально затверджено. Його сповідувала тільки частина населення, яка за кількістю, очевидно, була набагато менша язичницької.
Початок історії Русі, як державного обєднання південної частини східноєвропейських племен повязується з легендарною постаттю Кия засновника Києва. “Повість временних літ” розкриває деякі важливі подробиці політичної біографії Кия, який княжив “в роде своем”. Перебуваючи у Константинополі, він прийняв “велику честь від царя”; зробив спробу закріпитися в Нижньому Подунавї і навіть збудував там “градок Киевец”, але невдало “не прийняли його” місцеві племена. Він був змушений відійти у Середнє Подніпровя і, заснувавши там нову резиденцію Київ,
помер. Але цікаво, що візантійські джерела приводять деякі дуже важливі дані, які стосуються перебування словянського правителя у Константинополі в молоді роки, його навчання там, особистої дружби з Іраклієм, а також прийняття їм християнства. Так автор VІІ ст. (сучасник описаних подій) Іоанн із Нікіу пише: “Куврат (так звали Кия), князь гунів та племінник Охрана, у молодості був охрещений та виховувався у Константинополі у надрах християнства. Він виріс при царському дворі. Він був тісно повязаний дружбою з Іраклієм, після його смерті, як осяяний царською милістю, виявляв щиру подяку до його дітей та жінки Мартіни. Силою святого животворного хрещення, їм прийнятого, він перемагав всіх варварів та язичників”. Безперечно, цей факт потребує детальної перевірки, але при будь-яких умовах свідоцтво Іоана Нікіуського заслуговує на нашу увагу.
Виникнення Давньоруської держави було безпосередньо повязано з перемогою феодальних відносин. Головною формою експлуатації на Русі була продуктова рента, а не відробітки, як на Заході, у Франкській державі. Давньоруська держава переходила до феодалізму не від рабовласництва, а від первіснообщинного ладу. Соціальна диференціація зумовила зародження державного утворення та формування імперії. Очолювали це утворювання царі, проте їх влада обмежувалась всенародним віче. Археологічні матеріали ІХ Х ст. відображають наявність сформованого класу феодалів. Політичні стосунки були млявими, мінливими й невиразними, а політичні проблеми часто розвязувалися за допомогою сили. І все ж зростав рівень політичної, соціальної, та економічної організації Київської Русі, розвивалася її культура. Розповсюдження християнства на східнословянській території на зламі VIII IX ст. стало найактуальнішою проблемою. Нова віра рішуче прокладала собі дорогу, набуваючи на Русі солідну підтримку. На порядку денному стала офіціальна християнизація Русі.
Відомий тезис про введення християнства на Русі Володимиром Святим у кінці Х ст., освячений авторитетом православної церкви, набув значення догмату, який не підлягав ні обговоренню, ні сумніву. Перша християнизація Русі за часів Аскольда та патріарха Фотія виявилася завуальованою, відсунутою на задній план історичного процесу. У зарубіжних джерелах відсутні дані про Хрещення Русі близько 988 р. В 1888 р. у звязку з 900 річчям “Володимирова хрещення”, Ф. Фотинський провів спеціальне дослідження, шукаючи про це хоча б найменші сліди та натяки в європейських часописах та документах. Висновок був приголомшуючий: у жодному тексті не знайшлося ніяких відомостей з приводу Хрещення Русі у кінці Х ст. Ще більше подиву викликає мовчання православних джерел, у першу чергу візантійських та болгарських. Аналогічна картина простежується і у східних джерелах, які визначають Русь ІХ Х ст. християнською країною. Відсутність в іноземних джерелах відомостей про хрещення Володимиром Русі пояснюється тим, що уперше офіційний акт введення християнства в Київській державі відбувся у 860 р., при Аскольді.
Правління Аскольда (він загинув у 882 році) є дійсно яскравою сторінкою в історії Київської русі, коли молода держава вийшла на світову арену, виборовши загальне визнання та затвердивши себе як невідємну частину середньовічного світу. Титул кагана, прийнятий Аскольдом, дорівнювався до імператорського (царського) та переконливо свідчив про політичні претензії київського правителя. Головною та найбільш визначною зовнішньополітичною акцією були походи проти Візантії та угоди, складені з нею. Найбільшим
1 2 3 4 ... последняя
|
|
|
|
 |
На сайте: |
, ,
|
