|
|
|
Адвокат в уголовном процессе |
|
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
Конституція Конституція України
КК Кримінальний кодекс України;
КПК Кримінально процесуальний кодекс України
Кримінальне судочинство є складною та багатобічною діяльністю багатьох органів та осіб, коло яких визначено законом. В ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції та наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обовязки. Однак загальним для них є те, що всі вони тим чи іншим чином беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідношення і тому є субєктами кримінального процесу (субєктами кримінально-процесуальної діяльності).
Разом з тим, не можна не враховувати характер діяльності того чи іншого субєкту процесу, значення яке вона має при провадженні по кримінальній справі. Діяльність одних субєктів створює значний вплив на ход та рішення руху справи; діяльність інших хоч й повязана з активною участю у процесі, такого рішучого впливу не має; а діяльність третіх повязана з виконанням конкретних, часом епізодичних процесуальних функцій. Вказані розбіжності у правовому статусі субєктів кримінального процесу дозволяють класифікувати їх наступні три групи:
1) органи, що ведуть кримінальний процес (чи основні субєкти кримінально-процесуальної діяльності);
2) учасники кримінального процесу;
3) інші субєкти кримінального процесу (до неї відносяться особи, чия діяльність, епізодична за своїм характером, має допомагати органам, що ведуть кримінальний процес, у здійсненні завдань кримінального судочинства свідки, експерти, спеціалісти, перекладники та ін.)
Особливе значення мають перші дві групи вказаної класифікації. Основними субєктами кримінального процесу є суд, прокурор слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання. Саме їх діяльність має першочергове, визначне значення для всього кримінального процесу, з нею повязана безпосередньо реалізація завдань кримінального процесу.
Учасники процесу це громадяни, установи, організації, підприємства, що мають права для активної участі у справі з метою захисту своїх прав та законних інтересів чи прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них відносяться підозрюваний, обвинувачений, захисник, постраждалий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники постраждалого, позивача, відповідача. У юридичній літературі існує думка, що до самостійної групи субєктів кримінального процесу слід віднести представників громадських організацій та трудових колективів. Однак якщо враховувати, що представники суспільних організацій та трудових колективів, що беруть участь в суді як суспільні захисники чи обвинувачі, по суті є субєктами, які за своїм правовим статусом займають таке саме положення, що й учасники процесу, то є достатні приводи для віднесення їх до числа останніх. Не можна разом з тим погодитись з поглядом, що поняттям “учасники процесу” охоплюються всі особи, що приймають ту чи іншу участь у справі від судді та прокурора до обвинуваченого, захисника, свідка, понятого. По суті це відбирає у класифікації субєктів кримінального процесу будь-який зміст.
Розмежування понять “основні субєкти процесу” та “учасники процесу” має важливе теоретичне та практичне значення. Воно реально відображає те, що закріплено у діючому законі та практиці, що розвивається на його основі. Відмежування цих понять дозволяє не тільки визначити в теоретичному плані те загальне та характерне, що притаманне кожній з
вказаних груп субєктів процесуальної діяльності, але й конкретно вирішити практичні питання, що стосуються характеристики повноважень основних субєктів процесу, з одного боку, а також прав та обовязків учасників процесу з іншої. Це, в свою чергу, створює необхідні умови для біль чіткої фіксації в законі правового статусу кожного з субєктів, які входять в ту чи іншу групу, а відповідно, й для більш ефективної реалізації завдань судочинства.
З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.
Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:
- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);
- адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);
- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
- об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України).
Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника.
Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна "захисник". За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном "адвокат", за іншим - терміну "захисник" надається більш широке значення.
Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві.
Таким чином, положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи не відповідає положенням частини першої статті 59 Конституції України.
Тому Конституційний
1 2 3 4 ... последняя
|
|
|
|
 |
На сайте: |
, ,
|
